Лишайники

Лишайники (Lichenes) — симбіотичні організми, тіло (слань) яких складається з двох компонентів — автотрофного (синьо-зелені, зелені, жовто-зелені та бурі водорості) і гетеротрофного (гриба). Симбіонти утворюють стійкі морфологічні типи й харак­теризуються особливими фізіологічними та біохімічними проце­сами.   Будова, життєві форми лишайників, які виникають при вза­ємодії грибів і водоростей, не виявляються у цих організмів окре­мо, тобто їх структура — результат тривалого формоутворюючого процесу на основі симбіозу. Лишайники утворюють також особ­ливі речовини (лишайникові кислоти), що не зустрічаються в інших групах організмів.

Вегетативне тіло лишайників (слань) цілком скла­дається з переплетення грибних гіф, між якими розташовуються водорості. У більшості лишайників щільні сплетення грибних ниток утворюють верхній і нижній кіркові шари. Під верхнім кірковим шаром розташовується шар водоростей, де здійснюється фотосинтез і нагромаджуються органічні речовини. Нижче знахо­диться серцевина, що складається з рихло-розташованих гіф і по­вітряних порожнин. Функція серцевини — проведення повітря до клітин водоростей.

  Гриби, що входять до складу лишайників, повністю знахо­дяться в повітряному середовищі й мають низку особливостей. Стінки клітин гриба перфоровані, й клітини з'єднуються цито­плазматичними містками. Оболонки гіф потовщені, забезпечуючи механічну стійкість слані. У багатьох лишайників здебільшого гіфи можуть ослизовуватися, чого звичайно не буває у вільно-існуючих грибів. Лишайникові гриби також мають утвори, які не притаманні вільно-існуючим, — жирові клітини (жирові гіфи), розташовані в місцях прикріплення до субстрату.

Більшість лишайникових водоростей зустрічаються у  вільно існуючому стані, але деякі відомі лише в лишайниках. Лишайни­ку, як цілісному організму, притаманні біологічні властивості, яких немає у взятих окремо грибів і водоростей. Це виражається, зокрема, в тому, що лишайники можуть жити там, де не здатні самостійно жити ні гриби, ні водорості. При цьому гриб забезпе­чує водорості водою і мінеральними солями, а сам користується органічними речовинами, що синтезуються водоростю.

Відомо більше 20 000 видів лишайників. Залежно від будови слані виділяють накипні, або коркові, листуваті та кущисті лишайники.

  Слань накипних лишайників має вид кірочки, щільно зро­щеної з субстратом, завтовшки від 1 до 5 мм. Вони зустрічаються на корі дерев і чагарників, на поверхні ґрунту. Накипні лишай­ники, що заселяють поверхні гірських порід, поступово руйнують їх завдяки виділенню кислот.

  Листуваті лишайники мають округлу форму, часто з порі­заними краями або розчленованими на дрібні лопаті. Діаметр цих лишайників 10-20 см. Вони прикріпляються до субстрату пучка­ми грибних гіф-ризин, покритих кірковим шаром.   Листуваті лишайники — більш організовані форми в порів­нянні з накипними, у них існує чітка диференціація шарів.

  Найбільш високо організовані кущисті лишайники. їх слань є прямостійним або повисаючим кущиком. Деякі з них заввишки всього декілька міліметрів, інші — 30- 50 см. Великими розмірами відзначаються епіфітні повисаючі лишайники. Наприклад, уснея довга, що селиться на гілках мод­рин і кедрів у тайгових лісах, досягає 7—8 м. у довжину.

Суворі умови проживання лишайників обумовлюють їх пові­льне зростання. Наприклад, приріст накипних лишайників ста­новить 0,25-0,5 мм. на рік, ягелю — 2-7 мм. на рік, а лишайників, що ростуть на ґрунті та мохах, — до 1-3 см. на рік. Але в цілому швидкість зростання лишайників невелика, повільне зростання зумовлює і високу тривалість їх життя — до 50-100 років.

Розмножуються лишайники спорами, які утворює гриб, або ве­гетативно — відламуванням шматочків слані, котрі потім пророста­ють на новому місці. Спори гриба можуть бути одно - і багатоклітин­ними. Потрапляючи в сприятливі умови, вони утворюють первинний міцелій. Подальший розвиток цього міцелію і формування слойовища залежать від того, чи зустрінуть його гіфи водорость, відповідну даному виду лишайника. Якщо на субстраті, де росте первинний мі­целій, таких водоростей немає, то первинний міцелій гине, а якщо є, то вони обплітають її і тоді починається формування слані.   Розмножуються лишайники і за допомогою особливих утворень, що виникають під верхньою кіркою слані. При розриванні коркового шару вони розносяться вітром і, потрапивши в сприятливі умови, відразу починають розростатися. 

Значення лишайників. Лишайники широко поширені. Разом з синьо-зеленими водо­ростями вони є піонерами в освоєнні безжиттєвих і маложиттєвих місць існування: поверхні потоків лави після виверження вулка­нів, скель тощо. Руйнуючи і розпушуючи кам'янистий ґрунт, зба­гачуючи його органічними речовинами, лишайники створюють умови для поселення вищих рослин. Лишайники заселили вели­чезні простори тундри, де представники роду кладонія (оленячий мох, або ягель) є основним джерелом харчування північних оле­нів. В тай­гових лісах і тундрі їх маса може досягати 20-40 ц/га. Розкладаючись після відмирання, лишайники створюють необхідні умови для утворен­ня ґрунтового гумусу. Антибіотичні властивості лишайників знаходять застосуван­ня у фармацевтичній промисловості. Кущистий лишайник дубо­вий мох містить речовини, що додають стійкість парфумам, тому його використовують в парфумерії.   Лишайники дуже чутливі до забруднення повітря, особливо сполуками сірки, тому ступінь їх розвитку може служити індика­тором екологічного стану в містах.