Усі організми в природі мають тенденцію розмножуватися в геометричній прогресії. При цьому кожний вид потенційно має

можливість збільшувати чисельність особин у необмеженій кіль­кості. Сірий пацюк дає п’ять виводків на рік, у середньому по вісім малят, які досягають статевої зрілості в тримісячному віці. У ре­зультаті потомство пари сірих пацюків потенційно через рік може досягти 40 тис. особин.

Ще К. Лінней зазначав, що одна рослина маку дає 32 тис. на­сінин, а Ч. Дарвін в одному плоді зозулиних сліз нарахував понад 186 тис. насінин. За підрахунками Дарвіна, навіть дуже повільне розмноження у слонів має великі потенційні можливості — через 750 років одна пара дасть 19 млн. голів.

У природі геометрична прогресія розмноження ніколи не спо­стерігається, фактично організмів народжується завжди більше, ніж їх виживає. На шляху до потенційно безмежного розмножен­ня стають перешкоди у формі «боротьби за існування».

Дарвін розрізняв три форми боротьби за існування: а) взаємо­відносини організмів з неживою природою, або пристосування до абіотичних факторів зовнішнього середовища; б) міжвидову бо­ротьбу, до якої належать взаємовідносини між особинами різних видів; в) внутрішньовидову боротьбу, взаємовідносини між особи­нами, які належать до одного виду.

Взаємовідносини організмів з неживою природою можна про­демонструвати на таких прикладах. Рослини Півночі більш моро­зостійкі, ніж південні форми, тому що особини, які не здатні пере­носити низьку температуру, вимирають, і потомство зберігається лише від тих із них, які в результаті мутаційної мінливості набули морозостійкості.

У результаті міжвидової боротьби з’явилися ті пристосування, які необхідні рослинам і тваринам в їхніх складних узаємовідносинах між собою. Так, у рослин з’явилися колючки, шипи, жалкі волоски, гіркий смак, які перешкоджали їх поїданню.

У результаті міжвидової боротьби в рослин виникла власти­вість виділяти антибіотики й фітонциди, у тварин з’явився імуні­тет, тобто несприйнятність до ряду хвороб.

Внутрішньовидова боротьба має складний, найбільш гострий характер, оскільки особинам і популяціям одного виду для існу­вання і збереження потомства необхідні однакові умови. Із тварин, які належать до одного виду і є їжею для певного виду хижаків, жертвою в першу чергу стануть менш пристосовані, наприклад ті, у кого найменше виражене захисне забарвлення, що повільніше бі­гають тощо. Те саме спостерігається й у хижаків. Легше дістається здобич більш пристосованому: більш умілому, швидкому, винахід­ливому тощо.

Надмірне збільшення чисельності популяцій може викликати нестачу кормів. У таких випадках у ряду видів (наприклад, мишо­подібних гризунів) зменшується плодючість. Деякі птахи (синиці, лелеки, журавлі) вбивають частину потомства, зазвичай хворих і ослаблених пташенят. Непомірне зростання чисельності популя­цій призводить до спалахів епізоотій, які знижують чисельність популяцій. Але і при цьому виживають найбільш пристосовані, наприклад ті, що мають уроджений імунітет до цих захворювань.

Необхідно підкреслити, що всі форми боротьби за існування тісно між собою переплітаються. Якщо не викликає сумнівів, що обтічна форма тіла риби обумовлена життям у воді, то ця форма сформувалася не в результаті впливу самої води, а внаслідок кон­курентної боротьби з іншими тваринами свого чи іншого видів. Од­ним вона забезпечувала можливість наздогнати здобич, іншим — утекти від ворога.

Наслідком боротьби за існування є природний добір. Виділя­ють три його основні форми: дизруптивний (розривний), рушійний (спрямований) і стабілізуючий.

Цікавий приклад дизруптивного (розривного) природного добо­ру наводить Дарвін відносно комах — мешканців невеликих океа­нічних островів. Вони або добре літають, або зовсім не мають крил. Мабуть, комах раптовими поривами вітру зносило в море; зберіга­лися лише ті, які або могли протидіяти вітру, або зовсім не літа­ли. Добір у цьому напрямі привів до того, що на острові Мадейра із 550 видів жуків 200 видів — не літають.

Рушійний (спрямований) добір сприяє зміні ознаки в певному напрямку. Так, комахи, ящірки й ряд інших видів, які ховаються між листками рослин, мають зелений або бурий колір, мешканці пустель — колір піску. Таке забарвлення отримало назву захис­ного. У хижаків воно закріпилося завдяки тому, що його хазяїн непомітно міг підкрастися до здобичі, а в жертви захисне забарв­лення — наслідок того, що вона залишалася менш помітною для хижаків. Як же воно виникло? Численні мутації давали й дають велику різноманітність форм, що відрізняються за забарвленням. У ряді випадків воно виявилося близьким до фону навколишнього середовища, тобто «ховало», маскувало тварину, відігравало роль захисного пристосування. Ті тварини, у яких захисного забарв­лення виявилось замало, або залишалися без їжі, або самі ставали жертвами.

Іноді тварини не лише за забарвленням, а й за формою й пове­дінкою подібні до якого-небудь предмета або інших тварин. Таке явище називається мімікрією. Так, форма крил багатьох метеликів збігається з формою зеленого або сухого листка. У деяких на кри­лах є ще малюнок, який відтворює жилкування.

Стабілізуючий добір діє у відносно сталих умовах середовища, до яких живі організми вже пристосовані. У цьому випадку він не сприяє появі нових варіантів. Навпаки, найбільший шанс вижити мають старі форми. Так, представники ракоподібних щитні зали­шилися незмінними ще з часів мезозою. Вони мають короткий тер­мін життя особини й живуть у калюжах. Умови життя в калюжах і зараз і за часів динозаврів однакові. А період пересихання калюж щитні проводять на стадії яйця, яке в них є дуже стійким до будь-яких зовнішніх впливів.

Як одну з форм добору розглядають також статевий добір, який впливає на ознаки лише однієї статі. До такого добору призводить суперництво між особинами однієї статі за право вступити в роз­множення з особинами іншої статі. Ця форма добору сприяє появі статевого диморфізму, коли особини одного виду, але різної статі суттєво відрізняються між собою зовнішнім виглядом.