Вакцинація

Імунітет (від лат. immunitas — звільнення, позбавлення від чого-небудь) — несприйнятливість, резистентність, опірність, здатність організму захищати власну цілісність і біологічну індивідуальність. Це явище відоме з кінця XVIII ст. Воно було відкрито англійським лікарем Е. Дженнером при спостереженні хворих на натуральну віспу. Дженнер став основоположником вакцинації, оскільки він вперше почав проводити вакцинацію проти натуральної віспи. 

Природний імунітет — це несприйнятливість до інфекцій­ного захворювання у осіб, що перенесли це захворювання (набутий імунітет), або у дітей після хвороби матері (природжений імунітет). При природженому імунітеті дитина одержує антиті­ла або внутрішньо-утробно через судини плаценти, або після наро­дження з молоком матері.

  Штучний імунітет досягається введенням в організм вак­цин або сироваток. Вакцини (препарати з ослаблених або вбитих збудників) створюють активний імунітет, оскільки у відповідь організм виробляє антитіла. Такий імунітет стійкий і тримається протягом років. Пасивний імунітет пов'язаний з введенням до організму сироватки заражених тварин або людини, котра пере­хворіла, що містить готові антитіла. Цей імунітет нестійкий, він зберігається 4-6 тижнів, після чого антитіла руйнуються і необ­хідне повторне введення імунної сироватки.

  За допомогою вакцин проводять запобіжні (профілактичні) щеплення проти поліомієліту, дифтерії та інших захворювань. Введення лікувальної сироватки, що містить готові антитіла, зу­пиняє розвиток збудників захворювання і сприяє більш легкому перебігу хвороби і швидкому одужанню (введення протиправцевої сироватки). Створення ефективних вакцин дозволило різко зни­зити захворюваність багатьох інфекційними хворобами, напри­клад кором, кашлюком, правцем.

Тест. Що ти знаєш про захист від смертельних хвороб

Перевір, наскільки стереотипні твої знання про вакцинацію

7 міфів про вакцинацію, які давно спростували