Походження людини

За сучасними даними палеонтології, попередниками людини є примітивні давні ссавці — комахоїдні, від яких походять дерев­ні мавпи — парапітеки (Parapithecus fraasi), що дали близько 35 млн. років тому гілку, провідну до людиноподібних мавп.

  Близько 15 млн. років тому виділилася група мало спеціалізо­ваних мавп — дріопітеків  (Dryophithecinae). На думку більшості учених, дріопітеків мож­на розглядати як початкову загальну предкову групу для сучас­них африканських людиноподібних мавп (горила і шимпанзе) і людини.

  Близько 5 млн. років тому в безлісих степах Африки з'явили­ся високорозвинені мавпи — австралопітеки (Australopithecinae). їх зріст становив 130-150 см., маса тіла — 36-55 кг., об'єм мозку — близько 550 см³. Пересувалися вони в напіввипрямленому по­ложенні на двох ногах. Передні кінцівки були вільні, і вони могли брати ними палиці, камені й інші предмети, що використовують­ся для полювання та захисту від ворогів. Виготовлення знарядь праці австралопітеками не встановлено.   Останнім часом знайдені останки істот, що жили одночасно з австралопітеками (3—1 млн. років тому), але які мали досить вели­кий мозок (до 800 см³) — презинджатропів (від лат. рrае — попере­ду, Зиндж — давньоараб. назва Східної Африки і грец. anthropos — людина). Поряд з їх останками знайдено примітивні, виготовлені з гальки знаряддя праці (найраніша культура кам'яного століття — олдовайська, або галькова), тому було запропоновано вважати ці істоти першим видом людей — Людиною умілою (Homo habilis). Саме в цей час відбувся якісний стрибок в перетворенні мавпи в людину, пов'язаний з виготовленням перших примітивних знарядь праці (пригадайте корінну відмінність людини від тварин).

  У процесі становлення людини умовно виділяють три стадії: 1) найдавніші люди (архантропи); 2) давні люди; 3) сучасні люди.

  Найдавніші люди, або архантропи (від грец. archaios — ста­родавній і anthropos). Вважають, що й найдавніші люди виникли близько 1 млн. років тому. Відомо декілька форм найдавніших людей: пітекантроп, синантроп, атлантроп, гейдельбергська людина та інші. Зовні вони вже схожі на сучасну люди­ну, хоча відрізнялися могутнім надбрівним валом, відсутністю виступу підборіддя, низьким і сплощеним зведенням черепа, похилим лобом, виступаючою потилицею й іншими примітивни­ми особливостями. Об'єм мозку досягав 750—900 см³. Мозок мав більш примітивну будову, ніж у пізніших форм. Одночасно існувало досить багато форм найдавніших  лю­дей, що стояли на різних ступенях розвитку і еволюціонували у різних напрямах. Найперспективнішим напрямом еволюції лю­дини було подальше збільшення об'єму головного мозку (до 1200 см³ у синантропів), розвиток суспільного способу життя, вдоско­налення знарядь праці, більш широке використовування вогню (знову ж таки у синантропів) не тільки для обігріву і відлякуван­ня хижаків, але і для приготування їжі. 

Давні люди, або неандертальці. До давніх людей, або палеоантропів, відносять нову групу форм, що з'явилися близько 200 тис. років тому. Назва «неандерталець» пов'язана з долиною Неандерталь (поблизу Дюсельдорфа, Німеччина), де в 1856 р. були знайдені їх скелетні залишки (черепна коробка, уламки ребер, плечові та стегнові кістки тощо). Неандертальці займа­ють проміжне положення між найдавнішими і першими сучасни­ми людьми. Це були істоти з низьким скошеним лобом, низькою потилицею, суціль­ним надбрівним валом, слаборозвиненим виступом підборіддя, великими зубами. При порівняно невеликому зрості (155-165 см) вони мали надзвичайно могутню розвинуту мускулатуру. Маса мозку досягала 1500 г. Вважають, що у неандертальців була в за­чатку членороздільна мова. Інша група неандертальців характе­ризувалася більш тонкими рисами — меншими надбрівними ва­лами, високим лобом, більш тонкими щелепами і більш розвину­тим підборіддям. У загальному фізичному розвитку вони помітно поступалися першій групі, але зате у них значно збільшився об'єм лобових часток головного мозку. Ця лінія розвитку неандерталь­ців перемагала в боротьбі за існування не шляхом посилення фі­зичного розвитку, а через розвиток внутрішньо-групових зв'язків під час полювання, захисту від ворогів, від несприятливих приро­дних умов, тобто через об'єднання сил окремих особин. Цей ево­люційний шлях 40—50 тис. років тому привів до появи виду Лю­дина розумна — Homo sapiens. Якийсь час неандертальці та перші сучасні люди співіснували, а потім приблизно 28 тис. років тому неандертальці були остаточно витіснені першими сучасними лю­дьми — кроманьйонцями.

Перші сучасні люди. Кроманьйонці, одна з груп викопних неоантропів. Назва походить від грота Кро-Маньон (Cro-Margon) в департаменті Дордонь (Франція), де в 1868 р. було знайдено декі­лька скелетів людей цього типу. Вони відрізнялися високим зрос­том — до 190 см., великим об'ємом черепної коробки до 1800 см³, широким і коротким лицем, прямокутними очними ямками. Су­цільний надбрівний вал відсутній. Кроманьйонці мали членороздільну мову, про що свідчить добре розвинений ви­ступ підборіддя. Мисливці-збирачі. Кроманьйонці — творці ориньякської культури пізнього палеоліту і зразків первісного мис­тецтва (наскальні печерні малюнки). Будували постійні житла з бивнів і шкур мамонтів. Характерний шитий одяг. Соціальна ор­ганізація — родова спорідненість.

Високий ступінь розвитку мозку, суспільний характер праці привели до різкого зменшення залежності людини від зовнішнього середовища, до встановлення контролю над деякими сторонами середовища існування. Еволюція людини вийшла з-під провідного контролю біологічних чинників і набула соціального характеру.    Такі особливості людини, як високорозвинена центральна не­рвова система і мова як засіб спілкування між людьми, розділен­ня функцій рук і ніг, неспеціалізована рука, здатна проводити сотні різноманітних і тонких рухів, створення суспільства, з'яви­лися результатом трудової діяльності людини.

  Сучасний етап еволюції людини. Для сучасного етапу еволю­ції людини характерне різке зниження ролі біологічних чинни­ків, провідне значення набули соціальні чинники. Проте життє­діяльність кожної окремої людини підпорядкована біологічним законам. Зберігає все своє значення і мутаційний процес як дже­рело генотипової мінливості. Певною мірою діє стабілізуюча фор­ма природного добору, усуваючи різко виражені відхилення від середньої норми. Втрачає своє значення ізоляція як еволюційний чинник. Зникнення класових, релігійних, расових та інших бар'єрів, підвищення частоти змішаних шлюбів приводить до по­силення генотипової різноманітності людства. У процесі соціаль­ної еволюції створюються все більш сприятливі можливості для розкриття індивідуальності кожної людини. Суспільний характер праці дозволив людині виділитися з природи і створити штучне середовище існування.